26 жовтня відзначаємо 140-річчя видатного  львівського композитора Йосифа Кишакевича. Про  його творче життя досі немає поважних розвідок. А  втім, воно заслуговує на увагу хоча б тому, що в  Галичині до 1939 року не відбувалося жодного  організованого українською громадою концерту, на  якому не виконували б творів о. Й. Кишакевича.

Отець Йосиф Кишакевич здобув європейську славу як композитор і диригент.

«Співолюбива Русь, – писав 1904 року музикознавець о. Володимир Садовський (Домет), – має право надіяти ся, що великі вичікування на єго композиторський талан, може, вже і в недалекій будуччині приберуть поважну реальність, а Кишакевич, яко композитор інструменталіст, рознесе широко і далеко славу руської пісні».

Чого варта хоча би всесвітньовідома колядка «Спи, Ісусе, спи». Мало хто з нас, виконуючи її у різдвяному вертепі, здогадувався, чиєму перу належить ця чарівна музика. Майже дві третини творчого доробку композитора (а це понад 200 творів) становила церковна музика. Решта ж творів, що мали світський характер, – це музика головним чином національного спрямування.

 Йосиф Кишакевич народився 26 жовтня 1872  року в м. Лежайську (нині Польща) у сім’ї  Маркела Кишакевича і Барбари Гайдук. Він був  їхньою першою дитиною (з семи: шестеро братів  – Йосиф, Леон, Микола, Володимир, Омелян, Іван  і сестра Софія). Батько був першим учителем  музики для своїх дітей: сина Йосифа і доньки  Софії. Виключно під впливом батька музика  зайняла чільне місце у житті брата і сестри:  Йосиф став композитором, а Софія – чудовою  піаністкою.

 Чотирикласну народну школу Йосиф і Софія  закінчили у Лежайську, а продовжували  навчатися у м. Перемишлі, де Йосиф вступив до  Цісарсько-королівської гімназії. Захоплення  музикою, яке прищепив синові батько, було  таким сильним, що з часом Йосиф переходить на  навчання до Перемишльської музичної школи, де  у 1885-1888 роках здобуває освіту під  керівництвом директора школи, професора  Людвіка д’Арма Дітца.

 Йосиф, одночасно зі здобуванням знань,  спочатку співає у хорі, а згодом стає його  диригентом і сам починає писати музику.

 У 1891 році він закінчує Перемишльську гімназію і вступає до Львівської духовної семінарії. У виборі духовного життєвого шляху вирішальну роль зіграв той факт, що переважна більшість тогочасних композиторів Галичини мали священичий сан, як о. Михайло Вербицький, о. Віктор Матюк та інші.

Найдавніший твір, віднайдений в архіві о. Й. Кишакевича, датовано квітнем 1892 року. Написано його на першому році науки у Львові. Ним є акапельний твір на слова Юрія Федьковича «Молодість минула». Для 19-річного Й. Кишакевича – це початок і усвідомлення важливості обраного ним священичого шляху. А «Службу Божу» Йосиф Кишакевич написав у неповних 20 років на другому році семінарського життя, вона зумовила те, що духовна музика стала провідною темою його композиторської діяльності.

Перший концерт Йосифа Кишакевича як диригента хору «Перемишльського Бояну» відбувся 12 листопада 1895 року. На ньому прозвучав хор «Могила», а у супроводі оркестру 77-го піхотного полку – «Дума».

З іменем Йосифа Кишакевича нерозривно пов’язане піднесення музичного життя Перемишля. Він організував робітничий хор "Зоря”, співочий гурток "Рідна пісня”, був диригентом "Перемишльського Бояна”. Що й не дивно, адже перемишльський період творчості о. Йосифа Кишакевича 1895-1901 років став найпліднішим у його біографії.

Особливо помітною сторінкою у творчій біографії о. Й. Кишакевича Став 1898 рік. Це пов’язано з наближенням Великих Роковин – сторіччя від дня відродження української мови і літератури, що ознаменовано появою на світовій арені 1798 року поеми Івана Котляревського «Енеїда». Того року о. Йосиф Кишакевич працював над баладою "Калина” (слова Т. Шевченка) і двома кантатами: "Великі роковини” (слова В. Масляка) і "На вічну пам’ять І. Котляревському” (слова Т. Шевченка), В первісних варіантах вони мали назви "Як Січи Святої...” та "Сонце гріє, вітер віє”.

Ця сторінка в біографії о. Й. Кишакевича озвучена великим концертом, що відбувся 2 листопада 1898 року у Скарбківському театрі (теперішній – український драматичний театр ім. М. Заньковецької) у Львові, де об’єднаний колектив хорів Львівського, Перемишльського і Стрийського «Боянів» під диригуванням самого автора виконав твір «На вічну пам’ять І. Котляревському».

Під час святкування провідна українська творча та мистецька еліта залишила для історії пам’ятну світлину, на якій поруч із старшою генерацією – Михайло Грушевський, Іван Франко, Михайло Павлик, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайківський, Осип Маковей, Ольга Кобилянська, Уляна Кравченко, Євгенія Ярошинська, Володимир Гнатюк, Кость Бандрівський, Денис Лук’янович – закарбовано і молодше покоління – Богдан Лепкий, Іван Труш, Філарет Колесса та о. Йосиф Кишакевич. Йому було тоді 26 років.

Автор першого біографічного нарису про о. Йосифа Кишакевича відомий український музичний діяч, критик і диригент Домет (о. В. Садовський) в "Альманасі музичному” 1904 року видання підкреслював непересічний талант отця, одночасно зазначаючи, що о. Й. Кишакевич «орудує орхестрою так певно, якби се був лиш другий який хор», та й сам «співав всіми голосами», вправно грав на усіх оркестрових музичних інструментах.

З епічних широких полотен 1901 року о. Й. Кишакевич створює кантату "Гамалія” на слова Т. Шевченка. Через її велику форму досить часто в концертах виконувався тільки хор «Ой нема, нема ні вітру, ні хвиль».

Темп і ритм музичного життя о. Й. Кишакевича привели його до прийняття надзвичайно відповідального рішення: дати авторський концерт — перший в історії музичного життя Галичини. Цей концерт був призначений на 7 липня 1901 р. у великому залі Руського Дівочого Інституту в Перемишлі за участі хору «Перемишльського Бояна» і оркестру 9-го полку піхоти. У концертну програму композитор і диригент о. Йосип Кишакевич включає найкращі свої твори: "Сонце гріє..." (слова Т. Шевченка), "Плила по небі хмаронька" (слова Ю. Федьковича), "Гей браття, козаки" (слова Т. Шевченка), "Сонні мари" (слова Ю. Федьковича), "Хвилями-сльозами" (слова Я. Щоголіва), "Думи мої" (слова Т. Шевченка), "Мене забудь" (слова С. Руданського) і "Гамалія" — частина перша (слова Т. Шевченка).

Ось пресова оцінка цього концерту (Діло, ч. 155, 12 липня 1901 р.).

"Концерт треба зачислити до дуже вдалих... велике щастя має о. композитор, що його пісні подобались співакам і співачкам, що з таким огнем і ревністю співали".

Як композитор і диригент о. Й. Кишакевич піднявся на вершину слави. А йому йшов лише тридцять перший рік! Та, на жаль, на Кишакевичу вже була військова уніформа. Отож, 1902 року його скеровують військовим капеланом до українських вояків військових частин, що були розташовані у м. Ярославі. В австрійській армії він перебував аж до закінчення Першої світової війни. А відтак — в українській армії в часи українсько-польської війни.

Виконання священичих обов'язків при війську о. Йосиф Кишакевич повнив спочатку в Ярославі (1902-1907 рр.), потім у Львові (1908-1909 рр.), відтак у Далмації — спочатку в м. Будуа, а потім у м. Різано (1909-1912 рр.). І, нарешті, у Львові (від 1912 року — до завершення українсько-польської війни). У цій війні о. Йосиф Кишакевич обійняв найвищу серед українського військового духовенства посаду — польового протоієрея.

З поверненням до Львова 1912 року він повністю поринає в музичне життя, намагаючись наздогнати прогаяне. Саме тоді він пише цикл колядок. У 1914 році після створення легіону Українських Січових Стрільців пише походові пісні «Гей, вперед за край рідний» і «Ура у бій». Після переможних боїв на Маківці, під Болеховом, Вікторовом, Галичем о. Й. Кишакевич пише пісню для усусусів «Побідна пісне загреми». Тих, хто поліг у війні, композитор прославив 1917 року піснями «Коли ви вмирали» та «Спіть герої». Нарешті 1918 рік приносить нові надії на боротьбу за незалежну Україну. Піснею-закликом «Згадаймо, браття» о. Й. Кишакевич переконує українців стати у лави борців…

По завершенні визвольних змагань глава Української греко-католицької церкви Митрополит Андрей Шептицький призначив о. Йосифа Кишакевича капеланом при загальнім шпиталі м. Львова. Одночасно на визнання його перед Церквою йому надають титул крилошанина і обирають радником митрополичої консисторії.

Водночас Й. Кишакевич з повною енергією поринає в композиторську діяльність, створюючи у 1919-1925 рр. нові духовні твори. Цикл західноукраїнських колядок він створив упродовж 5-22 березня 1922 року. А цикл, який становлять понад сто Церковних пісень, він створює протягом 1921-1923 років.

З 1922 року почався Львівський період світської творчості композитора. Почався він з творів «До світла, до сонця» (на слова Б. Лисянського) та «Ранок встає» (на слова О. Олеся). Знайшовши близьких по духу Олександра Олеся, Лесю Українку, Х.Алчевську, він пише один за одним хори: «Сосна» (на слова Олеся), «Ти не дивуйсь» (на слова Олеся), «Мімоза» (на слова Алчевської), «Лебедина пісня» (на слова Бальмонт-Левицької), «Знов лечу я над степами» (на слова Олеся), «Місяць яснесенький» (на слова Лесі Українки) тощо. Тоді ж він пише неперевершену колядку «Спи, Ісусе, спи». Створює пісні для обряду вінчання та похоронні пісні, а далі — музичний супровід «Панахиди». У 1924 році створює цикл Йорданських, а у 1925-26 роках — Воскресних пісень.

У 1933 році у Львові проводилось величне свято "Українська молодь Христові". Спеціально до цього свята о. Й. Кишакевич пише хор-гімн «О, спомагай нас». Відтоді він став офіційним гімном цієї організації.

Рідко який концерт у столиці Галичини місті Львова проходив без виконання творів о. Й. Кишакевича. Виконували їх і в концертних залах корінної Польщі, наприклад, 15 березня 1931 року у Кракові. Його творами диригували, окрім раніше названих, о. І Туркевич, І. Охримович, М. Гайворонський, І Гриневецький і Б. Кудрик.

У 65-річному віці о. Й. Кишакевич приймає рішення припинити активну композиторську діяльність. Як підсумок, він створює у 1936-1937 роках пісні: «Відродженецький гімн» на слова А. Курдидика. Прощається з музичною діяльністю о. Й. Кишакевич Шевченковим «Заповітом», «Нашою думою» та Лесиною «Хотіла б я піснею стати». Підсумок року був підведений 4 і 5 грудня в Станіславові в залі "Сокола” на Академії отців Редемптористів на честь 900-ліття проголошення Богородиці Царицею України. На цій Академії були представлені твори таких композиторів: Л. Бетховена, Д. Бортнянського, П. Маскані і О. Нижанківського. А завершувала Академію "Радуйся мати” о. Йосифа Кишакевича.

А далі доля визначила йому нові випробування.

Настав вересень 1939 року. З приходом радянської влади у Львові створюється професійний союз музик, до якого залучають і о. Й. Кишакевича. Довідки про долю композитора у часи війни, на жаль, не вдалося виявити. Можна лишень припустити, що він і в ті буремні роки займався композиторською та священичою діяльністю.

Щодо повоєнного життя Йосифа Кишакевича, то й тут залишається багато загадок.

Водомо, що для забезпечення своєї старості о.Й.Кишакевич приймає пораду вступити до Спілки композиторів УРСР і СРСР. Що більше, з-під його пера постає кілька радянських патріотичних пісень: «Гимн радянській молоді», «Радість перемоги», «Слава переможцю», «Народові» тощо. А 1946 року композитор створює ще й пісню «За Сталіна».

Дослідник його творчості Володимир Гордієнко, аналізуючи ці не найславетніші факти біографії Кишакевича, зазначає:

Сьогодні важко встановити, що спонукало отця написати ці твори. Вивчаючи архіви, ми можемо лише сказати, що за них отця постійно мучило сумління. Так, у «Списку творів» від 28 січня 1947 року о.Й.Кишакевич перекреслює назву «За Сталіна» і пише замість неї іншу – «Щоб вільно жилося в країні весни». У подальших списках творів він уже послуговується тільки останньою назвою.

На цей період біографії композитора й священика накладається і його участь у сумнозвісному Львівському Соборі 1946 року. У списку учасників цього заходу він вказаний у числі делегації від Львівської області.

Відомо також, що після вбивства одного з організаторів Собору отця Гавриїла Костельника 20 вересня 1948 року його місце завідателя в Преображенські церкві обійняв саме о.Й.Кишакевич. А в останні роки свого життя провадив священичу службу в церкві св.Петра і Павла.

Відомо, що 1947 року Йосиф Кишакевич вирішує більше не писати свіцьку музику, повністю віддавши свій талант музиці духовній. У 1952 році він пише останній у своєму житті варіант «Служби Божої». А востаннє за фортепіано о. Йосиф Кишакевич сів 5 квітня 1953 року, за 12 днів до смерті.

Ховали члена Митрополичої Капітули, радника Митрополичої Консисторії о. Йосифа Кишакевича на Личаківському цвинтарі. Панахида відбувалася у церкві св.Петра і Павла.

 Джерело:  ZAXID.NET

 Автор: Оксана Гентош, Любко Петренко